Загалом виступ Путіна на петербурзькому форумі несподіванок не приніс. На його думку, все добре, а якщо десь щось і є, то хвилювань з цього приводу немає і бути не може. Упевнена хода, небувале зростання, перше місце в Європі.
За фактом це означає, що оцінка чинної моделі економіки, яка перестала генерувати розвиток уже майже двадцять років тому, залишається незмінною - нічого змінювати не потрібно.
Те, що економіка так і залишилася сировинною, а отже - перебуває в самому низу харчового ланцюжка світової економіки, не враховується. Ба більше - шляхом украй примітивних маніпуляцій доводиться, що вона перестала бути сировинною, оскільки тепер частка нафтогазових доходів істотно знизилася.
Те, що ця частка знизилася через зрозумілу причину втрати колосального європейського ринку, в розрахунок не береться. Те, що національне надбання Газпром фактично банкрут і підтримується винятково завдяки шаленому зростанню тарифів усередині країни, те, що експорт нафти триває в сирому непереробленому вигляді, та ще й за сірими схемами, - це не свідчення переходу на несировинну модель, це лише свідчення системних проблем у ключовій сировинній експортній галузі. Логічно, що її частка падає - з такими-то прблемами...
Чому немає запиту на нову модель, сказано не раз. Рентна азіатська модель економіки призводить до того, що правляча знать, сидячи на одному типі ренти, не здатна без втрати влади змінити її. Втрата влади веде до втрати власності через відсутність гарантій прав власності. Тому Путін, виступаючи від імені цієї знаті, не може ставити питання про зміну моделі розвитку - тим самим він поставить знать перед вибором: добровільно сходити зі сцени або знайти нового лідера, який гарантує їй "стабільність". Та Путін, загалом-то, і не ставить це питання - він плоть від плоті саме цієї правлячої страти.
Для країни це означає те, що ми реально бачимо за вікном - стагнацію. І відставання в розвитку від провідних країн. Яке збільшується з кожним роком. Щоб розвиватися, потрібно мати ресурс розвитку, а нежиттєздатна модель генерувати такий ресурс не в змозі.
Все інше - і агресивна зовнішня політика, і внутрішній терор проти населення - це наслідок такого стану речей. Утримання влади вимагає підтримки нежиттєздатної моделі економіки, а значить - погіршення життя населення і дедалі лютішого контролю над ним. Що і вимагає запровадження дедалі жорсткішого терору щодо нього. Ну, а ресурси на підтримання цієї стабільності намагаються знайти там же, де і в старі добрі часи - шляхом зовнішньої експансії. Це біг по колу, вся російська історія за рідкісними періодами - це саме стагнація й утримання "стабільності" за всяку ціну. Тільки б не розвиток, який просто небезпечний.
У цьому сенсі нинішня російська знать нічим не відрізняється від усіх попередніх поколінь, які так само заводили країну в глухий кут, з якого потім доводилося вибиратися дуже важко, з величезними потрясіннями і ніколи не до кінця, оскільки величезний пласт накопичених проблем просто не давав "розшити" їх усі.
