З днем ушанування святого рівноапостольного Володимира (в Хрещенні Василія) усіх вітаю! Особливо всіх, у кого сьогодні іменини (окрім двох відомих особин).
===
З Днем Хрещення Київської Русі вже складніше. З одного боку в українських Церквах даний історичний вибір поєднують з цим днем і це для релігійних традицій та Богослужінь нормально. А з історичного погляду вже є багато невідповідностей, з якими колись історикам (не придворним і пригодованим, звісно ж!) ще треба розбиратися.
Київська Русь? А що, була якась не Київська? Це нанос московської фальшивої історіографії, щоб виправдати всі свої антинаукові пропагандистські теорії.
Про Київське князівство — теж проблемно. Бо роль верховного князя — це королівська влада. А королів у різних краях називали дуже навіть по різному. Але до них історики зазвичай використовують саме уніфікований титул — король і королівство, щоб не створювати плутанини. Адже князі, які (також з різними назвами були присутні в інших монархіях) — це васальний титул. І умисне додаткове приниження для українців, які мали найбільше й одне з наймогутніших королівств у середньовінчій Європі.
Хрещення Руси в 988 році? А що ж було з давнішими Аскольдом і Діром? А церква святої Ірини? Аскольд охрестився сам і велів охрестити усю знать Києва. А може Володимир, на відміну від нього, охрестив усю Русь? Та ні, те саме. Після певного занепаду християнства через варягів знову охрестився сам і охрестив знать і, можливо, якусь кількість простих киян. Усе королівство не було охрещене ні того дня, ні того року, а реформа тривала доволі довго.
Коректно говорити про релігійну реформу Володимира, якою поза законом оголошувалися поганські божки й єдина Церква отримувала державну підтримку. Щось схоже зробив святий Констатнтин у Римі для Римської імперії. А Володимир — для Київської. Тому за церковною традицією саме його й княгиню Ольгу називають рівноапостольними, як і десятки таких правителів та хрестителів у всьому світі. І ще після Володимира Церква вже не занепала й зберігалася в різних формах на тисячоліття.
І ще, обидва хрещення пройшли до часу Великого розколу Церкви на східну й західну. Тож ми хрещені, як би це не обурювало деяких закомплексованих нині, як греко-католики. Тільки не в плані конфесії, а приналежності. Хтось із наших митрополитів, чи не Шептицький (уже не пригадую) казав, що ми католики по вірі й православні по любові. Але то про УГКЦ. А про Русь яка прийняла східний обряд, але єдину й нерозділену церковну структуру? Те саме. І я не розумію, навіщо відхрещуватися від такого визначального явища. Он, вірмени цим особливо гордяться! Просто «православний» — той, хто правильно славить Бога, а «католицький» — це вселенський. Тільки й усього. Але як це пояснити деяким «релігієзнавцям», які падають в обморок від слів «григоріанський календар»?
Тому друга назва цього дня точніше б визначалася, як день церковної реформи. Але то звучить немилозвучно та двозначно. Тому з Днем Хрещення, як символом, а не конкретним одномоментним фактом, усе прийнятно.
А тепер про самозакоханих малограмотних бовдурів і вже їхні реформи. Оце пожоване й заросле наліпило вже цілу купу «державних свят», які так називати мало б бути просто соромно. Згадайте хоч національну єдність, якою воно покривало своє бажання здати Україну ворогу без опору… Із святом державності взагалі абсурд. Цей нарцис забажав на свій день іменин намалювати державне свято. І це при тому, що воно ж саме заявило, що атеїст-безбожник. Тому це вже було блюзнірством. Але то ще не все. Далі мова про тупу неграмотність.
Яка дотичність хрещення нашої Батьківщини до поняття державності? Перше, держава в середньовіччі — це трохи щось інше, ніж ми розуміємо нині, з усіма отими династичними особливостями. Але ж із прийняттям християнства за певний час, через помилки в реалізації рішень, ми мали якраз послаблення державності. Що, однак, не применшує значимості самого явища. Але впливи вчорашніх ворогів — Візантії різко зросли, а своя влада послабилася. Не було започатковано зразу жорсткої вимоги про створення виключно власної, а не грецької ієрархії, як це робилося в католицькому світі. І на відміну від нього, в східних церковних традиціях саме Візантія через свою ієрархію ослабила державну силу Руси-України, з чого пішли надалі розколи й ослаблення.
Тому прив’язка поняття Державності до Хрещення з Візантії могла прийти в голову тільки абсолютно безграмотному й дуже самозакоханому недорослю. Зрештою, його цікавило лише одне — приліпити свято Державності на власні іменини. Хоча негативна символіка виявилася доволі пророчою…
Тому з надуманим і штучним Днем Державності, перепрошую, вітати сьогодні не стану. В нас є День Незалежності. Якої вам ще державності треба?
